Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М icon

Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М



НазваЖінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М
Сторінка1/3
Дата конвертації27.06.2015
Розмір0.61 Mb.
ТипДокументи
скачать >>>
  1   2   3
3. /зб_рник СПН конф/Секц_я 1.doc
4. /зб_рник СПН конф/Секц_я 2.doc
5. /зб_рник СПН конф/Секц_я 3.doc
6. /зб_рник СПН конф/Секц_я 4.doc
Застосування комп’ютерних технологій на етапі набуття первинних даних у педагогічному дослідженні Адаменко О
Психологічна готовність до материнства як основа емоційного розвитку майбутньої дитини барська Є
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка»
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М



Секція 4 Соціально-економічний розвиток України: історичний аспект

________________________________________________________________________________

Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства

Барановська М., аспірантка кафедри українознавства Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку держави вимагають нового погляду на функціональні ролі чоловіків і жінок, а також розуміння того, що політичне, економічне, культурне майбутнє суспільства залежить від подолання гендерних стереотипів, які глибоко вкоренились у суспільну та індивідуальну свідомість і гальмують соціальний прогрес та розвиток демократії.

Саме тому сьогодні надзвичайно важливим є вивчення питання суспільного впливу та ролі жінок, а також визначення їх соціального статусу на тлі історичного поступу нашої держави, адже вивчення жіночого фактору в історії країни дозволяє критично переосмислити ціннісні орієнтири щодо побудови сучасного суспільства та формування нових уявлень про ролі і моделі поведінки чоловіків і жінок та їх взаємодію у соціумі.

Мета роботи. На основі визначення соціального стану та правового статусу української жінки від Київської Русі до ХІХ століття окреслити межі повноважень представниць жіноцтва та з’ясувати, яку роль вони відігравали в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку країни.

Досліджуючи чинники формування українського суспільства, визначаючи права і можливості жінки, які надає їй суспільство в чоловічій подобі, а також відтворюючи умови та підґрунтя трансформаційних процесів під час формування суспільно-політичного статусу давньоруської жінки, можна дійти висновку, що безперечно, жінки Київської Русі могли досягати великих успіхів у державотворчій сфері, мати високий статус у суспільстві, користуючись чоловічою протекцією та в межах, дозволених патріархальними установками. Тож, розглядаючи суспільні відносини того часу з огляду гендерних позицій, можемо стверджувати, що засади формування і розвитку взаємовідносин чоловіків і жінок закладалися на основі стереотипного мислення і чоловічого бачення, а також під впливом соціально-економічного розвитку держави.

Протягом наступних тисячоліть патріархальні установки продовжують бути визначальними у суспільних відносинах. В цілому, жінка посідає другорядні ролі в усіх сферах життєдіяльності країни.

Зрушення у зміні суспільно-політичного і правового становища української жінки та поява гендерних мотивів у формуванні суспільних відносин відбуваються у ХVІ столітті з наданням жінці рівних можливостей з чоловіком у праві розпоряджатися майном. Попри обмеженість у громадянських правах, представниці українського жіноцтва стають більш вільними на шляху до самореалізації та самоідентифікації, а також більш впевненими у прагненні набути самодостатності у суспільних відносинах, хоча й опосередковано. Українська жінка відігравала велику роль у суспільному виробництві та родинних відносинах, у політичній та публічній сферах її вплив був неістотним.

Упродовж ХVІІ століття українське жіноцтво продовжує зміцнювати свої позиції в суспільному житті та соціально-економічному розвитку країни. Особливо високого статусу набувають вдови та жінки, які мали власні паї. Вони свідомо намагалися реалізувати свої особистісні якості та амбіції громадського чи владного характеру на релігійному ґрунті. Виявляючи небажання жити в постійній покорі та за чиїмись настановами українські жінки реалізовували свої лідерські та організаторські здібності, будуючи монастирі, приймаючи послушництво в них, стаючи ігуменями, при цьому маючи підтримку і захист від держави.

Починаючи з ХVІІІ століття українська жінка починає втрачати набуті позиції. У зв’язку зі зміною економічної та суспільно-політичної ситуації жіноцтво поступово позбавляється великої кількості майнових, суспільних та сімейних прав.

У ХІХ столітті в українських землях повністю закріплюється кабальне становище жінки, зверхність чоловіка в питаннях укладення та розірвання шлюбу, вибору місця проживання, прийнятті будь-яких самостійних рішень. Відбувається остаточне утвердження чоловічої гегемонії в усіх сферах суспільних та політичних процесів країни.

Разом з тим в суспільній думці починають зароджуватися і формуватися феміністичні настрої, які акцентують увагу на необхідності нового погляду стосовно ролі та місця жінки в суспільних відносинах і соціально-економічному розвитку країни. Виникає розуміння необхідності оновлення, модернізації політичної системи. потреба людини до самопізнання та самореалізації. Саме в цей час відбуваються незворотні трансформаційні процеси в інтелектуально розвинених прошарках суспільства, які дають поштовх формуванню та подальшому розвитку громадянського суспільства, основою якого мають бути гендерні засади співіснування жіночого і чоловічого начал. Активізація жіночого руху в подальшому стане вагомим чинником у соціально-економічному розвитку України.

Таким чином, всі трансформаційні процеси в період від Київської Русі до ХІХ століття відбуваються під впливом нестримного сильного прагнення українського жіноцтва до самореалізації, самопізнання, бажання не лишатися осторонь соціально-економічного, політичного, духовного життя країни, бути не лише споглядальницею, а й активною учасницею державотворчих процесів. З іншого боку, українська жінка все ж таки залишається заручницею стереотипного мислення, переваги чоловічого світосприйняття і чоловічого пріоритету в усіх сферах життєдіяльності суспільства.
Соціально-економічне положення жінки часів Козаччини ХVІ – першої половини ХVІІІ століттях

Василенко Д., аспірантка кафедри українознавства Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

На початку ХХІ століття гендерні питання в Україні дуже широко обговорюються та досліджуються, оскільки в суспільстві активно пропагуються ідеї гендерної рівності не тільки на теоретичному рівні, але й з метою практичного втілення цієї проблеми. Але для того, щоб досягти гендерної рівності в сучасному світі, необхідно знати історію цієї проблеми в контексті історії, і особливо в співвідношенні з історією Козацтва.

Слід зазначити, що до проблеми становища українського жіноцтва в період ХVІ- першої половини ХVІІІ століття звертаються такі науковці як Пушкарьова Н., Гончаренко І., Стороженко І., Орлова Т., Кривоший О., вони підкреслюють на порядок вище положення козачки у сім’ї та суспільстві, ніж в інших західноєвропейських країнах та навіть в Росії. Наголошується, на тому, що в родині були відсутні норми «Домострою», жінка не була «тюремною затвірнецею», а також вона не залежала від статусу чоловіка, особливо якщо володіла власним майном.

За часів Великого князівства Литовського соціальний і майновий статус жінки було закріплено в Литовських Статутах, за якими українська жінка користувалася широкою свободою, майже не поступаючись своїми правами чоловіку. З одного боку, Литовський Статут вважав, що жінка повинна перебувати у довічній опіці (спочатку — батьківській, потім —  чоловіка, а у вдівстві — опікунській), а з іншого — обмежував громадянську правоспроможність жінки. За законом, за жінкою визнавалися всі майнові права, ретельно охоронялося її життя, здоров’я, честь, особиста недоторканність. Навіть дівчата, залишаючись у батьківському домі, по досягненні «дорослих літ» користувалися широкими правами. Статут 1529 року встановив вік повноліття: для жінки — 15 років, а для чоловіка — 18. Повнолітня дівчина могла мати відокремлену власність навіть при житті батьків. Михайло Литвин, який 1550 року перебував на території українських земель, писав, що «татарські та московські жінки не мають чоловічих прав, а наші панують над багатьма чоловіками: одні управляючи волостями, містами, помістями; інші — отримуючи прибуток; ще інші — спадок».

Особливої уваги потребує визначення економічного статусу середньовічної української жінки. Деякі дослідники, зазвичай, вважають її хатньою рабинею, забуваючи про те, що родинне господарство в той час становило основну економічну одиницю. В епоху натурального господарства саме дім був осередком економічного життя суспільства, і участь жінки в організації хатнього господарства була дуже великою. В умовах натурального господарства, нерозвиненого товарно-грошового обігу роль хатньої праці була такою ж значущою, як і будь-яка інша. Роль жінки у землеробській праці  в XVI–XVII століттях залишалася досить значною. Крім землеробства, однією з найважливіших функцій та прерогатив жіноцтва було прядіння, ткацтво та шиття, особливо на селі.

Документи виразно доводять роль жінок-магнаток у справах місцевого самоврядування та їхній вплив на суспільно-політичне життя українських міст і містечок. Як зазначав Й. Ролле, жінки-шляхтянки за Козацької доби ведуть досить активне політичне житія: «беруть участь у конференціях, нарадах, у з’їздах сільських господарів, проникають у трибунали, і навіть — у сейм, упадають нерідко коло ватажків союзних армій теж заради користі «затінкової» дипломатії, одне слово, верховодять у краї».

Зробити кар’єру незалежно від чоловіка давала шанс церква. Якщо жінка походила з аристократичної сім’ї, то мала можливість задовольнити свої владні амбіції за товстими монастирськими стінами. У записах Боплана знаходимо відомості про відносну свободу монахинь; можуть виходити з монастиря і ходити по Києву, звичайно в парі. «Пригадую собі, що я бачив деяких монахинь (українок) таких прегарних, що і в Польщі зустрічав не багато подібних красунь».

Усе вище сказане підтверджує тезу про те, що жінки були високоосвіченими. Освіта дівчат нічим не відрізнялися від хлопців, вони разом з ними навчалися дома у приставлених до них учителів. Домова система навчання дівчат була традиційною і найбільш поширеною на українських землях за козацьких часів. Батьки рідко коли нехтували початковою освітою дочок, про що свідчать численні записи в і актових книгах (на продаж, купівлю, дарування, різноманітні скарги, про передачу своїх майнових прав іншій особі чи отримання грошей). Зроблені воші були не лише шляхтянками, а й жінками нижчих суспільних станів.

Що стосується родинного укладу, то в українській сім’ї зберігаються залишки архаїчного матріархального устрою. В усіх шлюбних справах вирішальне слово завжди залишалося за матір’ю.

У часи Козаччини, коли українські землі стали місцем паломництва багатьох європейських мандрівників та вчених мужів по всій Європі пішла слава про красу української жінки. Швецький посол Гільдебрандт про українок пише з захопленням: «Їх жінки (козацькі) теж такі відважні,.. Їх одежею взимі був довгий кожух без жадного покриття. Окрім того вони мають наколо нижньої частини тіла червону запаску… Нею вони дуже обтягуються, так, що сильно виступають форми тіла… Вони добре танцюють, достроюючись до ходи й до кроку чоловіка, а проте в танці проводять легковажно і з серцем (завзято)».

Православна церква боролася із такою жіночою незалежністю. Церковна думка затверджувала в свідомості середньовічного чоловіка образ ідеальної «слухняної» дружини, «призначенням» якої мало бути народження та виховання дітей. Соціальну активність жінки церква спрямувала у сферу сімейного життя, де «головою» жінці й дітям повинен бути чоловік. Жінка, на думку християнських богословів, створена чоловіку для єдиної потреби — «детородства ради». Та реальне життя у східнослов’янських землях не відповідало цим ідилічним нормам, і випадки, коли  жінка була головою в сім’ї, були не рідкісними. М. Грушевський пов’язує цей факт із слабкістю зв’язків українських богословів з Константинополем і через це недостатнім впливом візантизму: «Наші моралісти-аскети бачили в жінці живе знаряддя диявольського підступу, як найгостріше остерігали від усякого мішаного товариства чоловіків і жінок, від розмов з жінками, тим більше — від спільних забав». Незважаючи на церковну пропаганду ідеалу доброї та слухняної жінки, багато жінок як у давньоруський період, так і у XVI – першій половині XVIIІ століттях, залишалися повноправними членами родини, незалежними господинями, активними членами суспільства.

Отже, в українському козацькому суспільстві жінки мали досить широкі майнові права та володіли правом на самостійне визначення своєї долі. Їх роль не зводилася до положення домогосподарки: у суспільному виробництві участь жінок була такою ж значною, як і  чоловіків. В цей час на українських землях побутує таке явище як материзна (придане), яке надає жінці більшої не тільки економічної, але і правової незалежності. Почуття гідності та поваги, що оточували козачку в цього періоду, сприяли тому, що вона підносилась до високого розуміння інтересів народу й Вітчизни.
ЕТАПИ ПРОМИСЛОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В УКРАЇНІ:

РОЛЬ ЗОВНІШНІХ ЧИННИКІВ (1840-1890-ТІ РОКИ)

Волощук Г., студентка Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Науковий керівник: Тур О. М., к.філол.н., доц. кафедри українознавства Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Сучасний етап формування постіндустріального суспільства на основі інноваційної економіки актуалізує питання джерел, шляхів та інституційних механізмів модернізаційних перетворень. У цьому контексті важливим є вивчення, критичний аналіз та історико-теоретичне узагальнення досвіду технологічних і структурних новацій у вітчизняній економіці, що відбувалися протягом ХІХ ст.

Наукові джерела здебільшого містять характеристику завершального етапу промислового перевороту в Україні, коли розгорнулося залізничне будівництво, створювалися великі металургійні та вуглевидобувні підприємства. Загальновизнаною є суттєва роль іноземного капіталу та протекціоністської політики російського уряду в індустріальних перетвореннях. Разом з тим, промисловий переворот був тривалим у часі та неоднорідним за своїм змістом процесом. Умовно його можна поділити на два етапи [2, с. 229]. Перший тривав протягом 1840-1850-х років, його успішний розвиток пов’язаний із цукробуряковою промисловістю. Другий етап розпочався після скасування кріпосного права й набув розвитку в таких галузях важкої індустрії, як кам’яновугільна, металургійна та машинобудівна. Каталізатором цього процесу виступило будівництво мережі залізниць, яке підтримував і дотував царський уряд. Протягом усього періоду модернізаційних перетворень в економіці використовувався іноземний досвід виробництва, залучались передові техніка й технології. Тому дослідження ролі цих чинників у процесі переходу від натурального до великого машинного виробництва, виявлення їхнього значення на різних етапах промислового перевороту в Україні потребує більш ретельного історико-економічного дослідження.

Метою даної публікації є характеристика та порівняння двох етапів промислового перевороту в Україні на предмет співвідношення внутрішніх і зовнішніх чинників та джерел технічної модернізації, виявлення головних закономірностей і наслідків цього процесу.

Промисловий переворот, сутність якого полягала у переході від ручної праці до машинного виробництва, в Україні розпочався із цукрової промисловості. Уже у 1820-х роках цукроваріння розвивалось у поміщицьких маєтках відомих магнатів – Сангушків, Потоцьких, Браницьких, Бобринських, – проте було малоприбутковим і технічно відсталим. Цукроварні потребували кваліфікованих робітників, майстрів і вищого персоналу – управителів, директорів. Спочатку майстрів-цукроварів набирали з кріпаків, перед тим посилаючи їх у науку на вже засновані цукроварні. Другим джерелом кваліфікованої робочої сили були іноземні фахівці.

У той самий час інші галузі, зокрема текстильна (суконна й полотняна), винокурна, шкіряна, свічко-сальна, миловарна, порцеляно-фаянсова, селітряна, а також тютюнництво та ґуральництво, існували на основі використання ручної праці кріпаків. Протягом 1840-50-х років переважна частина поміщицьких підприємств закрились, не витримавши конкуренції з купецькими мануфактурами, які були засновані на вільнонайманій праці та передовій на той час техніці. У 1830-1840-х роках купці почали будувати цукрові заводи. Зокрема, на 1840-ті роки припадає розквіт фірми братів Яхненків та їхнього зятя Федора Симиренка. Саме вони збудували перший у Росії та Україні паровий цукрово-рафінадний завод (1843 р.), що був обладнаний за останнім словом техніки з використанням французьких технологій цукрового виробництва. Для потреб розвитку та технічного забезпечення виробництва фірмою у м. Городище було збудовано перший український машинобудівний завод, який мав 8 парових машин, 38 горнів і 28 верстатів [2, с. 232-233]. На Городищенському машинобудівному заводі було також збудовано два пароплави: «Українець» та «Ярослав Мудрий», якими зерно та цукор транспортувалися до чорноморських портів.

Про масштаби розвитку цукрової промисловості в Україні свідчать такі дані: у 1848 р. в Російської імперії працювало 380 цукрових заводів, а загальне виробництво цукру складало 1195 тис. пудів (в середньому по 3145 пудів на один завод). Лише 56 заводів виробляли цукру більше 15 тис. пудів на рік. Із них один знаходився у Росії, а всі інші – на території України. Із 16 заводів, які виробляли від 10 до 15 тис. пудів цукру на рік, один був у Росії, а решта – в Україні [3, с. 329]. Станом на 1848 р., в Україні працювало 183 цукроварні, або 62% від загальної їх кількості по імперії [3, с. 331].

В Україні можна виокремити три райони розвитку цукрової промисловості: Харківський – давніший, згодом Полтавсько-Чернігівський – з багатьма дрібними цукроварнями сільськогосподарського типу з кріпаками-управителями, із засівами буряків на городах; та Правобережний район – характерний могутніми цукроварнями комерційного типу й широкою участю в управлінні іноземців, уже розвиненим бурякосіянням та наявністю великого рафінадного виробництва [1, с. 230]. Індустріальним осередком на середину ХІХ ст. була Київщина – завдяки добре розвиненій цукровій промисловості, яка на той час уособлювала рівень розвитку всієї української індустрії.

Як свідчать факти, Україна, завдяки потужному розвитку цукрової промисловості, здійснила перший етап промислового перевороту за рахунок внутрішніх ресурсів, проте з використанням іноземної техніки, технологій та виробничого досвіду.

Після реформи 1861 р. в Україні виникли соціально-економічні умови, за яких став можливим процес створення великої машинної індустрії. Скасування кріпосного права сприяло збільшенню ринку найманої праці, основними джерелами фінансування промисловості стали урядові субсидії, іноземні інвестиції, викупні платежі та кошти акціонерних компаній. Відкриття покладів залізної й манганової руди на Катеринославщині та значних запасів кам’яного вугілля в Донецькому басейні у другій половині ХІХ ст. забезпечили потужну сировинну базу для розвитку промисловості.

Аби зрозуміти історичну логіку здійснення індустріальних перетворень та основну лінію розвитку фабрично-заводської промисловості України пореформеної доби, треба проаналізувати зв’язок господарських явищ: хлібний вивіз – залізничне будівництво –посилений приплив іноземних капіталів – розвиток важкої індустрії – поширення залізничного будівництва й хлібного вивозу – загальне господарське піднесення та індустріалізація країни. На середину ХІХ ст. Україна втягнулася у світовий хлібний оборот і вже тоді давався взнаки брак зручних шляхів. Після реформи товарність селянського та панського збіжжя завдяки переходу від натурального до грошового господарства значно зростає. Хлібні лишки могли знайти збут на зовнішньому ринку, тому треба було пов’язати вивізні порти із зерновими районами України залізницею. Таким чином, хлібний вивіз спричинив будівництво залізниць. А за наявності в Україні руди та кам’яного вугілля відбувся розвиток металургії, вуглевидобутку та важкого машинобудування. Весь цей складний комплекс розташувався у степовій смузі України – в районі покладів руди та вугілля. Саме починаючи із цього періоду, активно розвивається потужний Донецько-Криворізький осередок важкої індустрії, що докорінно змінив усю будову народного господарства України й обумовив її подальший розвиток. Цукробурякова промисловість, яка була авангардом української індустрії в дореформену добу, змушена була поступово потупитися своїм лідерством.

Таким чином, окрім імпорту обладнання та капіталу, формами індустріально-технологічних зв’язків із закордонними фірмами були запозичення іноземних технологій, виробництво машин за допомогою іноземних фахівців на вітчизняних підприємствах, створення філій зарубіжних фірм.

Висновки. Промисловий переворот в Україні проходив у два етапи. Протягом першого етапу (40-50-і роки ХІХ ст.) авангардом промислового розвитку виступила цукробурякова галузь. Власники цукрових заводів, які були вихідцями з місцевого населення, застосовували передову іноземну техніку та іноземний досвід. При заводах будувались навчальні заклади та соціальне житло. Другий етап промислового перевороту проходив уже в пореформені часи (60-90-і роки ХІХ ст.) Змістом цього етапу став перехід від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва до широкого застосування парових двигунів та системи машин. Нові підприємства створювались із залученням новітньої техніки, прогресивних технологій та користувались передовим досвідом організації виробництва. Була залучена й упроваджена акціонерна форма господарської діяльності. Другий етап промислового перевороту на українських землях охопив важку промисловість. Залізничне будівництво сприяло прискоренню виробництва, розвитку торгівлі та міграції робочої сили.

Література: 1. Воблий К. Г. Нариси з історії російсько-української цукробурякової промисловості : у 3 т. / К. Г. Воблий.– К. : Вид. Всеукраїнської Академії Наук, 1928. – Т 1.– 248 с. 2. Литвин В. М. Історія України : підручник / В. М. Литвин. – К. : Наук. думка, 2006. – 728 с. 3. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні / О. О. Нестеренко. – Ч. 1. : Ремесло і мануфактура. – К. : Вид. Академії наук УРСР, 1959. – 495 с.
  1   2   3



Схожі:

Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconЗвіт щодо проведення моніторингового дослідження організації педагогічного супроводу формування, збереження і зміцнення здоров’я дітей
Здоров’я розглядається як показник цивілізованості, який відображає рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Його зміни...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconМіжнародне співробітництво
Однією з ключових умов сталого розвитку України є зміцнення її міжнародних позицій. І саме університети – є одними з найпотужніших...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconЧерез конкурентоспроможну вищу освіту – до європейських стандартів
Висвітлюються питання єдності і суперечності у розвитку освіти, науки, суспільства, держави, економіки, ринку праці, плекання еліти...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconДержавне програмування розвитку людського потенціалу національної економіки
Мета дисципліни: формування системи теоретичних знань та практичних навиків із розроблення державних цільових програм соціально-гуманітарної...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconМетодичні рекомендації з курсу соціальної психології для студентів філософського факультету
Викладання курсу соціальної психології має на меті вироблення у студентів наукового світогляду, оволодіння глибоким знанням про особистість...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconМіністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Навчально –методичний комплекс з курсу „політична опозиція”
Політична опозиція є предметом наукових досліджень з декількох перспектив. У найширшому значенні це елемент цілісної моделі суспільства,...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconІван Мірчук. Історія української культури передмова
Цей вибагливо скомпонований підручник — це основна авторитетна праця про українську культуру, яка появилася в часах потреби і браку...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconКрок 2 Клінічна фармація Клінічна фармакологія 1
Жінка, 42 років, що хворіє на гіпертонічну хворих протягом 3 років із чсс 105 за хв., Ат
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconКрок 2 Клінічна фармація Клінічна фармакологія 1
Жінка, 42 років, що хворіє на гіпертонічну хворих протягом 3 років із чсс 105 за хв., Ат
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconНаціональна стратегія сталого розвитку
Мета дисципліни: формування системи теоретичних знань та практичних навиків необхідних при складанні та реалізації стратегії сталого...
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М iconЗвіт щодо проведення моніторингового дослідження сформованості навчально-пізнавальної компетенції учнів 9 класів
У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначається, що стратегічним напрямом реформування освіти є забезпечення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©meta.coolreferat.com.ua 2000-2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи