Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» icon

Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка»



НазваДемократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка»
Сторінка1/4
Дата конвертації27.06.2015
Розмір0.86 Mb.
ТипДокументи
скачать >>>
  1   2   3   4
3. /зб_рник СПН конф/Секц_я 1.doc
4. /зб_рник СПН конф/Секц_я 2.doc
5. /зб_рник СПН конф/Секц_я 3.doc
6. /зб_рник СПН конф/Секц_я 4.doc
Застосування комп’ютерних технологій на етапі набуття первинних даних у педагогічному дослідженні Адаменко О
Психологічна готовність до материнства як основа емоційного розвитку майбутньої дитини барська Є
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка»
Жінка в трансформаційних процесах соціально-економічного розвитку українського суспільства Барановська М



Секція 3 Проблеми трансформаційних процесів українського суспільства

у політичному вимірі

________________________________________________________________________________

ДЕМОКРАТИЧНІ ПРИНЦИПИ ВИБОРІВ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ

Бучин М., к.політ.н., доц., Національний університет «Львівська політехніка»

Зв’язок між виборами і демократією є наскільки тісним, що дуже важко зрозуміти, що є причиною, а що наслідком. Адже, з одного боку, важко уявити повноцінне функціонування демократичного політичного режиму без наявності інституту демократичних виборів. З іншого боку, вибори повною мірою можуть бути реалізовані лише в умовах функціонування демократії.

Вищесказане дозволяє зробити логічне припущення, що вибори є одночасно і атрибутом, і каталізатором демократії. Вибори і демократія не можуть в повноцінному вигляді існувати одне без одного, і навпаки, в тандемі сприяють як розвитку демократичного суспільства, так і вдосконаленню організації та проведення виборчого процесу.

Разом з тим, наявність та функціонування інституту виборів ще далеко не є свідченням того, що вони виступають елементом демократії та сприяють її розвитку. Радянська та світова виборча практика показала, що інститут виборів може функціонувати і в недемократичному режимі, не тільки не сприяючи демократичним перетворенням, а, навпаки, ставати інструментом в руках недемократичної правлячої верхівки для легітимації своїх повноважень та зміцнення владних позицій. В таких умовах інститут виборів перетворюється на чисту формальність, яка необхідна для створення іміджу влади як ліберальної структури та видимості демократичних стремлінь правителів.

Тому очевидним стає той факт, що лише за певних умов вибори можуть бути елементом демократії та сприяти її розвитку. Іншими словами, для того, щоб бути атрибутом демократичного політичного режиму, самі вибори повинні носити демократичний характер. Для цього необхідно, щоб вибори відбувалися на основі апробованих світовою виборчою практикою та закріплених у законодавстві відповідних правових засад – демократичних принципів виборів.

Лише за умови, коли під час виборчого процесу будуть комплексно дотримуватись демократичні принципи виборів, можна говорити про створення умов для того, щоб останні стали формою реалізації принципу народного суверенітету а їхній результат відображав реальне волевиявлення громадян.

Україна знаходиться на шляху трансформації політичного режиму в напрямку побудови стабільної демократії. Разом з тим, українська виборча практика показує систематичне порушення під час виборчих перегонів багатьох демократичних принципів виборів. Більше того, відсутність в нашій державі повноцінного інституту демократичних виборів є однією з головних причин, які не дозволяють міжнародній спільноті розглядати Україну як повністю демократичну країну західного взірця. Це зумовлює актуальність нашого дослідження, оскільки вивчення суті та особливостей політико-правового регулювання демократичних принципів виборів в Україні дозволить краще зрозуміти суть даного явища та сприятиме його кращій реалізації на практиці. Це, в свою чергу, позитивно впливатиме на демократичні перетворення в нашій державі загалом, та на демократичний характер виборчої практики, зокрема.

Мета статті – розкрити суть та особливості демократичних принципів виборів як атрибуту демократичного політичного режиму.

Під демократичними принципами виборів розуміють правові засади, на основі яких здійснюється виборчий процес і відповідно до змісту яких вибори є реальним волевиявленням громадян.

Демократичні принципи виборів визначають вихідні параметри, в рамках яких формується механізм регулювання виборчих відносин. Вони також виконують роль певного вектора, що визначає напрямки розвитку інституту виборів та виборчого законодавства. Крім того, демократичні принципи виборів є критерієм законності і правомірності дій у виборчій сфері. Більше того, демократичні принципи виборів встановлюють межу, за якою вибори не виконують своїх найважливіших функцій як атрибут демократії.

На нашу думку, демократичні принципи виборів доцільно поділити на три групи:

  1. Базові – принципи, які стосуються участі виборців у виборчому процесі, носять універсальний характер, є загальновизнаними у всьому світі і без дотримання яких вибори як демократичний інститут втрачають будь-який зміст. До базових принципів відносять: принцип вільних виборів, принцип рівних виборів, принцип загальних виборів, принцип прямих виборів, принцип таємного голосування.

  2. Додаткові – принципи, які стосуються участі у виборчому процесі кандидатів, політичних партій та блоків. Додаткові принципи виборів не носять універсального характеру і по різному розкриваються під час виборчих кампаній у різних країнах. Додаткові принципи виборів включають: принцип загального пасивного виборчого права, принцип свободи агітації та принцип рівності суб’єктів виборчого процесу.

  3. Процесуальні – принципи, які характеризують особливості протікання самого виборчого процесу. До процесуальних демократичних принципів виборів належать: принцип гласних виборів, принцип відповідальності за порушення виборчого законодавства, принцип адміністрування виборів спеціальними виборчими органами.

Варто зауважити, що демократичні принципи виборів становлять цілісну систему, в якій вони не функціонують окремо один від одного, а тісно взаємодіють. Часто сфери регулятивного впливу демократичних принципів виборів перетинаються. Це, з одного боку, означає, що реалізація одних демократичних принципів виборів сприяє дотриманню інших принципів. З іншого боку, демократичні принципи виборів не є абсолютно категоричними та імперативними і в окремих випадках допускають відхід від своїх засадничих ідей для ефективнішої реалізації інших демократичних принципів виборів (наприклад, для забезпечення реалізації принципу рівності суб’єктів виборчого процесу обмежується свобода агітації певних категорій громадян і т.д.).

Крім того, система демократичних принципів виборів не має абсолютно усталеного незмінного характеру. Для неї притаманне постійне розширення. Так, з одного боку, появляються нові демократичні принципи виборів як результат розвитку і трансформації виборчих відносин. З іншого боку, відбувається нормативне розширення змісту вже існуючих принципів: вони набувають нових форм реалізації, більш детально регламентуються нормативно-правовими актами.

Також спостерігається поява більш тісних зв’язків між окремими демократичними принципами виборів, посилення їхньої системної єдності, що, звичайно, сприяє більш чіткому дотриманню виборчих прав громадян.

Як ми бачимо, вибори можуть бути елементом демократичних перетворень в нашій державі лише за умови, якщо вони будуть відбуватися з дотриманням апробованих світовою та вітчизняною виборчою практикою правових засад – демократичних принципів виборів. Виборча практика України доводить необхідність застосування широкого комплексу політико-правових засобів, спрямованих на демократизацію виборчого процесу та дотримання демократичних принципів виборів.
РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ

Калиновський Ю., д.філос.н., професор кафедри філософії Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Політичні трансформації в Україні обумовлені низкою чинників серед яких важливе значення має громадянське суспільство, стан його розвиненості та інтенсивність впливу на державну владу. Будь-які реформи, що здійснюються владою, будуть мати успіх лише за умови підтримки з боку громадян. Як відомо, громадянське суспільство є контролером влади та фундатором нових ідей для розвитку різноманітних секторів держави.

В свій час Е. Геллнер зазначав, що громадянське суспільство є противагою державі, яка прагне до домінування й атомізації суспільства. На його думку, фундаментом розвитку громадянського суспільства є економічна свобода. Він вважав, що найпростіша формула громадянського суспільства – це, з одного боку, політична централiзацiя, що забезпечується механізмами пiдзвiтностi та змінності, а з iншого – економічний плюралiзм. Але економічний плюралiзм накладає на полiтичний централiзм обмеження, не дає йому виходу за чітко окреслені рамки та змушує дотримуватися наперед визначеної ролi. Отже, трансформаційні процеси в Україні потребують розширення меж економічної свободи та створення належних умов для розвитку середнього класу у країні.

Увага вітчизняних дослідників до феномена громадянського суспільства пояснюється ще й тим, що його становлення та розвиток нерозривно пов’язані з політичними й економічними трансформаціями в країні протягом всього її незалежного існування. Як зазначає Ю. Бальцій, громадянське суспільство є не стільки метою реформ, що проводяться в нашій державі, скільки неодмінною умовою їх успішної реалізації. Водночас стрімкий розвиток державних інституцій в Україні значно випереджав становлення структур громадянського суспільства, що гальмувало демократичний процес та заважало утворенню партнерських стосунків між ними.

В. Безродна зазначає, що нині в Україні сформувалися певні інститути громадянського суспільства: політичні партії, об’єднання підприємців, професійні союзи, жіночі, молодіжні, екологічні, правозахисні й інші організації та об’єднання. Відбувається процес напрацювання механізму їх впливу на державні інститути. Це одно з найбільш цінних явищ сучасної української дійсності, оскільки воно відбиває процес самоорганізації різних соціальних груп з їхніми специфічними інтересами (наприклад, “податковий майдан”). Однак інститути громадянського суспільства переважно ще занадто слабкі для того, щоб повноцінно виконувати свої функції, гарантувати реальну участь громадян України у формуванні державної політики.

Разом з тим, навряд чи можна беззаперечно погодитися з І. Кресіною в тому, що саме поняття „громадянське суспільство” завжди має чітко виражений антиетатистський імпульс. На нашу думку, усвідомлення небезпеки підпорядкування інститутів громадянського суспільства державній владі не повинно переходити в заперечення держави взагалі. Це пов’язано з тим, що будь-які трансформації у суспільстві, політичні зокрема, повинні бути інституалізовані і мати як горизонтальний, так і вертикальний виміри.

Ми вважаємо, що державу та громадянське суспільство слід характеризувати не як протилежні, а як взаємодоповнюючі поняття в процесі здійснення суспільно-політичних трансформацій. Такий підхід обумовлений тим, що державна влада та громадянське суспільство завжди існують у взаємозв’язку, є взаємозалежними. Зазначене випливає з основної властивості системи державного управління – вона є цілісною в тій мірі, в якій має місце взаємодія її елементів. Чим сильніша взаємодія між державною владою та громадянським суспільством, тим більшою мірою система державного управління є стійкою. Тому можна констатувати, що зміцнення структурної взаємодії державної влади та громадянського суспільства в Україні є питанням обопільного виживання. Воно необхідне як для збереження держави, так і для подальшого розвитку системи інститутів громадянського суспільства, а як наслідок для проведення успішних системних реформ.

Взаємодія державної влади та громадянського суспільства обумовлена розширенням механізму зворотних зв’язків. Реалізація механізму взаємодії зворотних зв’язків у відносинах державної влади та громадянського суспільства змінює структурну основу державного управління в Україні, що призводить до зміни державного управління в цілому. Трансформуються рольові функції у системі державного управління: якщо у традиційній ієрархічній структурі впливу державна влада виступає як суб’єкт управління, то в ретикулярній (мережній) структурі взаємодії – у ролі лідера. Зміни відбуваються й у процесі прийняття управлінських рішень. Якщо у традиційній структурі управління суспільні проблеми “просуваються” у напрямку центра прийняття рішень – державної влади, то при взаємодії держави та громадянського суспільства рух стає обопільним, у результаті чого істотно зростають темпи реагування влади на виникаючі потреби громадян.

В процесі здійснення реформ в Україні, гострою проблемою вітчизняного соціуму є також відносини між інститутами громадянського суспільства і державною бюрократією. Дослідники констатують, що громадянське суспільство спроможне істотно зменшити всевладдя бюрократії. Фактична наявність структур громадянського суспільства змушує державну бюрократію активізувати свою діяльність. Українські дослідники також констатують можливість накопичення інститутами громадянського суспільства важливого практичного досвіду, набутого у процесі впливу на державну бюрократію.

Вочевидь, суспільні трансформації в Україні супроводжуються кризовими явищами, які пов’язані також і з внутрішнім станом самих інститутів громадянського суспільства. На думку Ю. Сурміна, в Україні „третій сектор” не усвідомлює себе суб’єктом суспільних інтересів, не має загальнонаціональних інтересів, не висуває спільних вимог до влади щодо формування та реалізації публічної політики. В. Скворець вважає, що проблеми розвитку інститутів громадянського суспільства, перш за все, спричинені домінуванням ліберальних моделей суспільного розвитку в сучасній Україні. Вони породжують ігнорування традиційних цінностей українського народу, що посилює конфліктність у соціумі. Подолання системної кризи в Україні потребує визнання громадянського суспільства реальним суб’єктом, який відіграє ключову роль у суспільному відтворенні. Успішна модернізація українського соціуму можлива лише за умови поєднання традиційних національних цінностей з надбаннями інших цивілізацій та системного підходу до оптимізації розвитку громадянського суспільства, держави і соціуму в цілому.

Отже, у процесі політичних трансформацій в Україні особливу увагу необхідно приділяти вдосконаленню інститутів громадянського суспільства. Вони мають стати засобами розробки й удосконалення суспільно-політичних програм, регулятором діяльності соціальних суб’єктів та їхньої інтеграції, сприятимуть становленню і розвитку політичної системи українського суспільства. Водночас ці інститути повинні забезпечити трансформації у людській свідомості в напрямку розуміння загальної значущості головних цінностей і норм громадянського суспільства.
РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР ДЕЗІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Кукарцев О., к.політ.н.; кафедра політології Національного університету «Львівська політехніка»

Проблема консолідації українського суспільства та збереження територіальної цілісності української держави була і залишається актуальною в силу багатьох причин. Особливий інтерес становить вивчення впливу регіонального чинника на актуалізацію дезінтеграційних процесів в Україні. Порівняльний аналіз особливостей регіональної стратифікації сучасних держав вказує на різний ступінь впливу тих чи інших факторів на відцентрові процеси. Загалом помітно, як залежно від рівня розвитку політико-культурної ідентичності, наявності географічних, соціально-економічних та політико-правових передумов регіони прагнуть до підвищення свого політичного статусу до того чи іншого рівня.

Метою дослідження є виявлення чинників регіоналізації та їх впливу на дезінтеграційні процеси в сучасній Україні.

Найпомітнішим фактором є рівень розвитку політико-культурної ідентичності. В її основу закладені історія регіону та його етнокультурна специфіка, перетворення яких в актуальний політичний фактор залежить від рівня політизації питання, наявності політичного руху, який вважає культурну специфіку регіону необхідною і достатньою підставою для його автономізації. Свою відцентрову роль відіграє й саме значення території, що визначається демографічними й економічними параметрами.

Насамперед варто відзначити, що регіони можуть бути учасниками міжнародних конфліктів. Це відбувається під час прикордонних зіткнень, оскільки зміни державних кордонів торкаються інтересів не тільки країн в цілому, але й власне спірних територій. Тоді регіони набувають статусу спірних територій. Виокремлення їх визначається низкою критеріїв, як правило залежно від того, ким і як поставлена проблема. У крайньому разі – офіційне висунення державою територіальних претензій, що нерідко призводить до збройних акцій та окупації спірного району. Більш „м’які” форми – неофіційні заяви керівників країни, виступи політичних лідерів, позиції керівників спірних територій, функціонування партій, які підтримують претензії тощо.

В Україні найбільш гостро даний фактор дається взнаки у «проросійських» областях. Проблема дестабілізації міжетнічної ситуації проявляється тут у використанні «мовної карти» та гасла про «захист співвітчизників». Небезпека виходить з дій російських великодержавників та їх провідників, які звинувачують українську владу в запровадженні насильницької українізації, порушенні прав росіян та актуалізують у Росії проблему „співвітчизників”, що перетворюється на інструмент дестабілізації міжетнічної ситуації в Україні [1]. Показово, що російські експерти неодноразово пропонували активніше використовувати відмінності, що існують між українськими регіонами, для впровадження традиційного принципу «divide et impera» (розділяй і володарюй). А. Дугін, наприклад, писав: «Галичина є чимось іншим, аніж решта України. Вона розвивалася під неабияким католицьким впливом. Велика Україна є значно цікавішою у політичному сенсі, ніж Галичина, й набагато ближчою до Росії». У своїй книзі «Основи геополітики» А. Дугін пропонує розділити Україну на три-чотири частини, а В. Жиріновський – переважну частину України приєднати до Росії, а Галичину або віддати Польщі, або перетворити на буферну зону між Росією та Європою – під виразним російським контролем. Для реалізації даної мети, а також для перетворення російського питання у чинник суспільно-політичного життя, «вирішення проблем» росіян, в Україні працюють товариства «Русь», «Русское собрание», «Русский блок» та ін., які активізуються, головним чином, під час виборчих кампаній [3]. Найактивніше їхня діяльність проявляється в Криму.

Не сприяють гармонізації міжетнічних відносин й дискусії у сусідній Румунії щодо справедливості приналежності Україні Чернівецької області. З 1991 року особливого політичного значення в області набули міжетнічні стосунки. Адже в перші роки незалежності України не тільки окремі політики, але й державні інституції сусідньої Румунії виявляли наполегливе бажання перекраяти міждержавні кордони, висували претензії на повернення до меж Румунії взірця 1918 року. Все це дестабілізувало взаємини українського і румунського населення. На щастя, незважаючи на намагання створити іредентистський рух, до конфронтаційної фази етнонаціонального конфлікту не дійшло. До того ж, під тиском зовнішніх чинників, головне з боку НАТО та ЄС, керівництво Румунії пішло на врегулювання відносин з Україною [2]. Однак прикордонне становище регіону й надалі продовжує викликати специфічну увагу до нього з боку сусідніх держав (Румунії та Молдови). Насамперед з боку політичних сил, які відверто проголошують ідеали історичного реваншу та жадають ревізувати нинішні кордони.

Отже, можна зробити висновок, що розвиток, збереження цілісності та повноцінне функціонування держави як територіально-політичної системи тісно пов’язані як з внутрішніми, так і зовнішніми чинниками регіоналізації. Особливої уваги заслуговує вивчення впливу зовнішніх сил на актуалізацію сепрататистських настроїв у прикордонних регіонах України, а також розроблення засобів нейтралізації такого впливу.

Література: 1. Кривицька О. Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України / О. Кривицька // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2 (11). - C. 24-37. 2. Круглашов А. Спокуси та небезпеки регіоналізації / А. Круглашов // Регіони Східної Європи: інтеграційні очікування та конфронтаційні небезпеки. Матеріали Міжнародної наукової конференції, Чернівці, 18-19 вересня 2000. – Чернівці, 2000. – С. 14-23. 3. Явір В. А. Політизація етнічності, або етнізація політичних та економічних конфліктів під час виборчої кампанії 2006 р. / В. А. Явір // Матеріали Всеукраїнської конференції “Міжнаціональні взаємини в Україні: питання інформаційного простору”, м.Київ, 14 лют.2006 р. / Упоряд. С. Бугаєв. – К. : Український незалежний центр політичних досліджень, 2006. – С. 67-70.
ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ ПСИХОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ

НА ФОРМУВАННЯ У ЛЮДЕЙ ОБРАЗУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА

Лебединська Г., к.політ.н., доц. кафедри соціально-політичних наук Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Демократична перспектива розвитку України перш за все асоціюється з успішним професійним керівництвом. Проте професіоналізм у керівництві пов'язаний не тільки із знанням політичних та економічних технологій, а умінням керувати людьми. Лідерство це владний процес, який у особисто-психологічному і соціально-психологічному аспектах, зводиться до впливу одного суб’єкта на інший. Сучасним лідерам та політичним керівникам для ефективного управління бракує авторитету, у формуванні якого велике значення має психологічний фактор і перш за все знання масової психології. Завдяки відповідним зусиллям лідерство стихійно і поступово у будь-якому суспільному середовищі формує і реалізує свідомо психологічні відносини, які означають, що у певного кола осіб сформовується такий статус, який дозволяє їм природно впливати на поведінку інших людей.

Природа політичного лідерства складна і не піддається однозначної інтерпретації. Хотілось би звернути особисту увагу на психологічні концепції лідерства, що поясняють його суб’єктивні механізми. Вагомий внесок в психологічні концепції влади внесли автор теорії психоаналізу З.Фрейд та його послідовники, зокрема Є. Фромм та Т. Адорно. Є.Фромм –відомий західний психолог, засновник неофрейдізму в своїй праці “Втеча від свободи” висловив цікаву думку, що в психологічному плані прагнення влади є проявом не сили, а слабкості. Це є прояв нездібності особистості вистояти сам на сам і жити власною силою, відчайдушна спроба знайти заміну силі, коли її не вистачає. Було би грубою помилкою розглядати насолоду владою тільки як прояв індивідуальної психіки. Маса теж керується східними цілями і їх дія більш руйнівна, оскільки почуття особистісної відповідальності в масі істотно ослаблене. Українські дослідники все більш звертають увагу на проблему впливу психологічних факторів на формування у людей образу політичного лідера. На думку Л.Кочубей процеси розвитку суспільства напряму залежать від того які соціальні групи та їх лідери беруть участь у політичному процесі [1, с. 189-190].

Своєрідними полюсами розв’язання проблеми реалізації владних відносин є такі позиції: керувати у політичні сфері можуть і повинні всі; у суспільстві є завжди коло особливих людей, які через свої особистісні якості й риси вдачі і здібності визначені для здійснення керівних політичних функцій. Вони різними шляхами приходять у велику політику : одні – свідомо, готуючи себе до такої діяльності, інші – випадково, коли їхня індивідуальність виявилась в конкретній ситуації, яка співпадала з потребами народу. До ролі харизматичного лідера у дискретному українському державотворчому процесі звернувся український вчений В.Опанасик і підкреслив, що відправним пунктом побудови соціально-політичної моделі, оптимальної для України повинен стати аналіз взаємовідносин між масами, політичною елітою та харизматичним лідером [2, с. 126-135].

Українські вчені відзначають невисокі якісні характеристики сучасної української еліти та пов’язані з ними негативні суспільні наслідки. Як показали дані опитування, еліта в Україні не виконує своєї найголовнішої соціально-психологічної функції в суспільстві — роль взірця соціальної поведінки, на яку б орієнтувалася маса. Серед опитаних поширеною є думка, що правляча еліта не завжди приймає правильні рішення. Але річ не стільки в тому, що приймається, скільки у тому, з яких причин приймаються невиправдані рішення. Маси відчувають себе зрадженими елітою, недовіра до правлячої еліти величезна. В цілому все це створює у нашому суспільстві несприятливі умови як для утвердження демократії, залучення до активного політичного життя широких верств населення, так і для зміцнення основ державності Демократичні процеси, що відбуваються у нашому суспільстві, спонукають нас до вибору демократичного та новаторсько-аналітичного стилю управління. З усією впевненістю можна сказати, що демократичний стиль роботи вдовольняє лише осіб демократичного типу. Люди авторитарного стилю, якщо вони намагаються керувати демократичними методами, не відчувають ніякого задоволення від роботи.

Тут доречно згадати концепцію політичної взаємодії між лідером і громадськістю, яку в своїх дослідженнях аналізує Леонтьєва О. В. Вона наполягає, що подібно до інших членів суспільства політичний лідер має бути соціалізований і в процесі соціалізації мав сприйняти бажаність демократичної лідерської дії. До прийняття рішень лідерів приводять численні спонукання до дії. З одного боку вони мають свою власну думку, а з другого – уявлення про те, чому віддасть перевагу громадськість. Лідери постійно бажають, щоб їхні пріоритети і пріоритети їхніх виборців були узгодженими, а усвідомлена неузгодженість може бути достатньо травмуючою для того, щоб змусити лідера піти у відставку [3, с. 165].

Підсумовуючи можна сказати, що в період переходу до ринкової економіки керівник повинен показати, що людина працює заради того, щоб задовольнити свої потреби. Тому головний сенс управління полягає у створенні умов, за яких підлеглі самі розуміють, що необхідно працювати на повну силу, тому що це відповідає їхнім потребам. Йдеться про те, що особистий інтерес не повинен виправдовуватися можливостями використання посади і соціального статусу як зловживання ними на шкоду суспільству, яке найняло чи довірило цю посаду і статус даній особі. Власний інтерес міститься вже у самому зайнятті посади і самореалізації себе на ній, у суспільній цінності даної посади, престижності і офіційній законній винагороді за роботу, виконувану на цій посаді.
  1   2   3   4



Схожі:

Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconХома Наталія Михайлівна
«юрист». 03 липня 1998 р захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня к політ н за спеціальністю 23. 00. 02 – політичні інститути...
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconЛьвівська політехніка
Формування змісту Колективного договору на 2015-2016 рр. Збір пропозицій від підрозділів та укладання проекту договору
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» icon«затверджую» Ректор Національного університету «Львівська політехніка» проф. Ю. Я. Бобало
Перелік дисциплін, з яких проводяться вступні випробування для вступу на навчання за опп підготовки спеціалістів, магістрів
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconПрограма вступного випробування з математики для вступу на перший курс навчання
Мета вступного випробування з математики оцінити ступінь пiдготовленостi абітурієнтів з математики з метою конкурсного відбору для...
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconПідготовка матеріалів доповіді для конференції «Проблеми становлення інформаційної економіки в Україні» (стиль Main Title)
Кафедра інформаційних систем у менеджменті, Львівський національний університет імені Івана Франка, україна, м. Львів, просп. Свободи,...
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» icon"Інновації в Україні: Уроки та рекомендації для наукового та освітнього лідерства в Україні"
...
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconКонкурсному відборі до двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Додаток 9 до Правил прийому до двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» в 2015 році
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconЗаява про вступ до Міжнародної громадської організації «Асоціація випускників Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Асоціація випускників Державного вищого навчального закладу Київський національний економічний університет
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconЗаява про вступ до Міжнародної громадської організації «Асоціація випускників Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Асоціація випускників Державного вищого навчального закладу Київський національний економічний університет
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconIssn 2307-9649 Міністерство освіти І науки України Кременчуцький національний університет імені Михайла ОстроградсЬкого Державний технічний університет м. Кошице (Словаччина) Спілка інженерів
Розробка, використання й екологічна безпека сучасних гранульованих та емульсійних вибухових речовин”
Демократичні принципи виборів як необхідна умова трансформації політичного режиму в україні бучин М., к політ н., доц., Національний університет «Львівська політехніка» iconIssn 2307-9649 Міністерство освіти І науки України Кременчуцький національний університет імені Михайла ОстроградсЬкого державний університет «проф дОктор асен златаров» (болгарія) спілка інженерів
«сучасні технології ведення буровибухoвих робіт, їх економічна ефективність І техногенна безпека»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©meta.coolreferat.com.ua 2000-2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи