Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин icon

Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин



НазваЕкономіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин
Сторінка1/12
Дата конвертації29.06.2015
Розмір2.53 Mb.
ТипДокументи
скачать >>>
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Економіка — це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин. Для психології економіка — одна з царин діяльності людей, така сама, як спілкування, політика, гра, спорт тощо. Кожна людина може знайти в ній свої інтереси, досягати життєво важливих цілей, отримувати значимі результати та задоволення від своєї влас­ної активності. Це означає також і те, що економіці та бізнесу як діяльності можна й потрібно навчатися. Хоча, звичайно ж, і тут є люди здібні, талановиті й навіть геніальні, які завжди досягатимуть надзвичайних успіхів. У кожному суспільстві постають свої усталені та стереотипні способи економічної по­ведінки людей, які виражаються в характері активності окре­мих особистостей, їхніх підприємницьких ініціативах, відкрит­тях та нововведеннях. Вони закарбовуються в свідомості людей як зразки та еталони, що дозволяють орієнтуватися в ситуації і знаходити своє місце в житті. Носіями зразків є живі реальні люди, які зуміли досягти успіху і всім своїм життям проде­монстрували, як треба діяти за конкретних умов. їх знають, нро них розповідають легенди, їх намагаються наслідувати, на них намагаються бути схожими.

Нам довелося кардинально змінити економічну систему, в якій прожили три генерації людей. Старі зразки поведінки виявляються непридатними (або ми їх вважаємо такими), а нових ще немає. Однаково важко навчатися підприємництву ' і 15-річному школяреві, і 40-річному інженерові. Наше еко­номічне мислення, рівень усвідомлення форм і механізмів, ринкових відносин виявилися невідповідними вимогам носта-J лої ситуації.

Що таке "практична" психологія в бізнесі? Багато людей гадають, що це набір маленьких (або великих) хитрощів, які

допомагають одній людині подужати іншу: змусити її краще працювати, вмовити придбати не дуже потрібний їй товар, укласти угоду на менш вигідних умовах тощо. Іншими сло­вами, вони припускають, що психологія допоможе збагнути іншу людину і навчить маніпулювати людьми.

Підприємець, звертаючися до психолога, часто запитує: "На мене чекає важлива ділова зустріч. Як я повинен розмо­вляти з партнером, щоб він мені повірив?". Відповідь психо­лога у такому випадку гранично проста й лаконічна: "Чес­но".

Психологія не навчає хитрощам та ошукуванню — цього й так у світі забагато. Завдання психології — навчити люди­ну правильно побачити себе та своє місце в світі і допомогти їй діяти відповідно до тих законів діяльності, які вже поста­ли і визначають особистісну ефективність.

Шзнес — це особлива діяльність людини, зі своєю струк­турою та логікою, яка передбачає наявність специфічних мо­тивів і ціннісних установок, спеціальних знань та навичок, підприємницького мислення і, звичайно ж, особистісних зді­бностей.

Підручник з психології бізнесу не заперечує необхідності спеціальних економічних знань, а навпаки, передбачає їх як необхідне підґрунтя.

Розділ 1 ПСИХОЛОГІЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

1.1. Особистість в бізнесі

Ринкові відносини є однією з форм соціально-економічного життя суспільства, які склалися історично. Історія, соціо­логія, економіка досліджують і описують загальні закони виникнення й розвитку ринкових відносин. Так само зако­номірно складається й психологія людей, включених в ці відносини, в суспільстві формується певний тип особистості. Це не означає, що всі стають однаковими — кожна людина залишається унікальною й неповторною індивідуальністю, але разом з тим вона набуває певних подібних рис і властивос­тей.

Щ "Тип — це зразок, який виражає загальні, суттєві риси

певної групи предметів, явищ ..., характерні соціальні риси якоїсь певної частини конкретного колективу ...''

У соціальній психології тип особистосп визначається за допомогою ряда показників: по-перше, це набір подібних цінностей чи ціннісних орієнтацій, які визначають те, що для людей є важливим, що вони вважають правильним і не­обхідним, що вважають справедливим; по-друге, це провідні ідеї чи світогляди, в яких знаходять свій вияв уявлення про те, як влаштований світ взагалі і конкретне суспільство зок­рема, якою є природа людини, що таке гідне людини життя тощо; по-третє, це превалюючі мотиви, в яких фіксується те, що людина вважає необхідним для життя і чого вона бажає; по-четверте, це провідні реакції поведінки, які відбивають усталені норми і правила поведінки людей в певних соціальних

' Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. — М., Наука, 1975, с. 595.

ситуаціях. Суспільство ніколи не буває абсолютно однорідним, чим більш складною є його соціальна структура, тим більше психологічних типів особистості в ньому складається.

В соціальній психології прийнято ряд понять, котрі ви­значають положення й особливість поведінки особистості в групі й у суспільстві. Найважливішими серед них є такі но- ияпя: позиція, роль і статус.

Поняття позиції особистості відбиває реальне діяльне ставлення людини до подій, що відбуваються. В позиції ви­являються дійові цінності особистості, вони як правило, ви­значаються за допомогою прикметників, таких, наприклад, як ділова, тверда, навчальна тощо.

Поняття ролі відбиває певну соціальну чи психологічну характеристику самої особистості, важливу в системі міжособистісних чи суспільних відносин. Жодна роль не ви­черпує повністю особистість — людина протягом свого жит­тя виконує безліч ролей, однак постійне виконання однієї ролі чи кількох ролей сприяє їх закріпленню. Маска зро­щується з обличчям і стає самим обличчям. Серед оточуючих по відношенню до особистості складаються рольові спо­дівання, тобто система уявлень про те, як дана людина має себе поводити в тій чи іншій ситуації. Слід розрізняти со­ціальні ролі, які відзначаються високим ступенем нормуван­ня, й психологічні ролі, які відзначаються стереотипністю поведінки, та при цьому можуть бути досить різноманітними.

Поняття статуса відзначає місце індивідуума в ієрархії відносин в групі чи в суспільстві. Відповідним чином можна говорити про психологічний статус і про соціальний статус. Фактично статус є показником визнання значущості особис­тості з боку групи чи суспільства, в статусі виявляють себе групові норми й цінності.

^ Наведемо кілька прикладів. Вступаючи до школи, дитина

набуває соціальну роль школяра, однок в класі вона може виконувати різні психологічні ролі: всезнайки, пай-хлопчика, скептика, Івасика-дурника тощо. При цьому його діяльна по­зиція може бути учбовою, пізнавальною, ігровою і т. п. Ста­тус цього учня буде визначатися його місцем в соціально- психологічній структурі групи, а отже ступенем його прийняття

й визнання з боку інших учнів, ступенем відповідності його поведінки цінностям й сподіванням інших учнів.

Директор закладу виконує соціальну роль керівника. Його психологічні ролі — в широкому спектрі, починаючи від 'Батько рідний" до "Буревію". Незалежно від виконуваної ним ролі статус його буде визначатись тим, наскільки його приймають і визнають підлеглі. Незалежно також від ролі він може зай­мати різні діяльнісні позиції, які розкривають його реальні настанови й спрямованість в діловій сфері.

Зупинимося передусім на аналізі сфери виробництва, оскільки вона є центральною для функціонування всієї еко­номічної системи. У виробничій сфері ринкових відносин можна виділити три глобальні позиції особистості.

1. Позиція бізнесмена чи підприємця, яка характери­зується тим, що він виступає суб'єктом певної "справи", і в цьому розумінні є незалежним, відповідальним за певну "спра­ву" і її результат. Взагалі-то людей, які торують собі шлях і утверджуються в ролі таких незалежних суб'єктів, як біз­несмен, зовсім небагато — до 2 % населення.

2. Позиція найманого робітника. Основну масу склада­ють тут люди, які є власїіе найманою робочою силою, до того ж незалежно від того, чи є вони просто робітниками чи висо­кокваліфікованими інженерами чи менеджерами, які працю­ють у фірмі.

3. Позиція вільного професіонала. Історично давно вже виокремилась група так званих "вільних професій", інакше кажучи, людей, які володіють певним професіоналізмом, але не є жорстко включеними у виробничі процеси. Вони не вис­тупають співробітниками якоїсь організації, не працюють клерками в державних установах або робітниками на заводі. Вони живуть за рахунок того, що індивідуально здійснюють ■ певну роботу, в якій зацікавлені інші люди. Це, приміром, ' вільний художник, який пише картини, на відміну від ху- дожника-оформлювача, котрий працює на заводі та оформ­лює стенди, малює плакати, хоча і один і другий — художник.

Зараз кількість таких вільних професій різко збіль­шилася і, власне кажучи, майже кожна професія може зна­ходити вихід у таку вільну сферу. Юрист, приміром, може працювати юрисконсультом у юридичній фірмі або юри­

стом на виробництві, перебуваючи в штаті, а може бути не­залежним юристом, до якого звертається за консультацією хто завгодно.

Можуть також створюватися об'єднання та асоціації вільних професіоналів: журналісти, лікарі, архітектори та ін. В сучасному світі вільна професія пов'язана з дуже висо­ким рівнем професіоналізму. Здобуття свободи пов'язане не з типом професії, а з рівнем кваліфікації й соціального виз- , нання високого класу спеціаліста та професіонала.

Кожна позиція характеризується своїм специфічним змістом стратегічних цілей та інтересів особистості, особли­востями мотивації й вольових якостей, необхідних для до­сягнення цих цілей, і ресурсами, що створюють умови й мож­ливості для ефективної діяльності.

Щ Якщо ви прийняли рішення й бажаєте зробити головною

^ сферою свого життя бізнес, підприємництво, то спробуйте по можливості якнайдокладніше описати ваше становище на сьогоднішній день, виходячи з вказаних нижче трьох складо­вих.

Найважливішою складовою є поняття "ресурси". Як пра­вило, при визначенні цього параметра більшість бізнесменів і підприємців, які розпочинають своє діло, припускаються двох помилок: вони орієнтуються лише на свої власні ресур­си або розраховують на ресурси ззовні як на свої власні.

Як же правильно підрахувати ресурси? Ресурс — це сума: 1) моїх можливостей; 2) економічного потенціалу; 3) ор­ганізованості.

1) мої можливості — це територія, котрою я володію (від географічного положення до якості приміщення), устатку­вання, мої зв'язки (професійні та міжособистісні), мої власні здібності, вміння, досвід та ін.;

2) економічний потенціал — це фінанси в моєму розпо­рядженні, а також урахування умов, за яких є можливим збільшення фінансування (позичка, кредит, позика, авансу­вання тощо);

3) організованість — це ступінь достатності можливостей та потенціалів з погляду тих підприємницьких цілей, які ми переслідуємо.

=ъ> Запам'ятайте! Всі ресурси, які Ви можете здобути ззовні,

=J мають бути виплачені. Чим більше ресурсів Ви отримуєте таким шляхом, тим в більшу залежність Ви потрапляєте від інших. Але це неминуче. Питання полягає тільки в тому, якого типу відносини Ви будете налагоджувати з тими людьми.

Поняття бізнесмена й підприємця сприймаються у нас звично як синоніми, подібно до того, як в літературі часто використовуються як синоніми слова бізнесмен і капіталіст. Необхідно передусім чітко розуміти зміст найзагальніших термінів "бізнесмен" і "підприємець".

Слово "бізнесмен" увійшло в нашу літературу і свідомість наприкінці 20-30-х років й стало загальним визначенням будь- якої ділової активності, синонімом капіталіста, а отже люди­ни, яка має в своєму розпорядженні певний капітал. В реальнос­ті підприємництво і бізнес, а, виходить, і поняття підприємець і бізнесмен — це різні форми активності з відповідною різни­цею в позиціях тих людей, які їх здійснюють на практиці. "Одна з найбільш частих помилок полягає в нездатності ви­значити різницю між капіталістом і підприємцем"'.

Щоб пояснити цю відмінність, звернемось до ситуації, яка склалася в російській економіці на початку століття. Вже тоді досить чітко вирізнялись люди, які мали певну стійку, порівняно стабільну справу, яка визначала їхнє місце в еко­номічному середовищі (їх місце на ринку), і люди, які роз­гортають переважно якісь нові форми виробництва чи ви­пуск нових товарів. Перших, як правило, називали відповідно до типу виробництва (власності) — заводчик, фабрикант, банкір та ін. Щодо інших, то тут найчастіше використовува­ли слово "підприємець".

Сутність підприємництва полягає в тому, що знаходиться й апробується щось нове, те, чого раніше не було в структурі виробництва, в певному соціумі чи суспільстві. Підприємництво — це акція відкриття певних "нових місць" в економічній струк­турі, що вже склалася. Воно відзначається високим ступенем ризика й слабкою передбачуваністю результатів. Однак саме підприємництво в разі успіху дає особливо високий, прибуток,

' Карлоф Б. Деловая стратегая. — М., Экономика, 1991, с. 82-83.

оскільки виводить підприємця поза межі уже усталених сис­тем конкуренції: новий товар (послуга) практично не зуст­річає на ринку жодної конкуренції, а якщо він відповідає по­питу (чи породжує його), то відповідно до цього і прибуток виявляється таким, що перевищує всі наявні "норми" для тра­диційних товарів. Прагнення знайти таку нову, не зайняту площину, вміння організувати незвичну справу і намагання здобути миттєвий надприбуток, коротше кажучи, все те, що дозволяє швидко та ефективно вийти поза межі усталених традицій, — все це визначає дух і сутність підприємництва.

Б. Карлоф таким чином характеризує психологічні особ­ливості, підприємця. Той, на його думку:

"... віддає перевагу самостійним рішенням;

— схильний до нового, націлений на здобуття резуль­татів;

— не боїться ризикувати;

— прагне бачити результати своєї діяльності, водночас є відкритим для конструктивної критики й похвали;

— прагне брати активну участь в бізнесі, а тому почу­вається безмежно щасливим в невеликій організації;

— любить швидкий розвиток і нововведення;

— в діловому оточенні при розширенні бізнесу почуває себе, як риба у воді;

— надзвичайно вимогливий до себе і до спроможності своїх компаньйонів...

... Підприємець — це творча, винахідлива й енергійна людина. Часто-густо непересічна, вольова особистість, яка в зв'язку з цим і в силу цього ніяк не вписується в адміністра­тивно-корпоративну культуру"

Високий ступінь ризику нового запланованого підприєм­ства, який подекуди межує з авантюрністю задуму, призво­дить до того, що підприємцям важко буває знайти партнерів і необхідні засоби (стартовий капітал, устаткування тощо) для реалізації задумів.

В разі, коли та чи інша підприємницька акція виявилась успішною, то це означає, що дане підприємство може бути

* Карлоф Б. Деловая стратегия, с. 82-83.

розгорнуто у вигляді стійкого, стабільного виробництва. Стабілізація ніднриємства передбачає створення ефективної системи технології даного виробництва та необхідної інфра­структури, яка забезпечує його тривале існування і подальшу конкурептноздатпість на ринку. Будь-яка вдала ідея підхоп­люється, з'являються конкуренти, і підприємець, як правило, не стає монополістом. Переведеінш ризикованого підприємства в стабільну справу, розраховану на тривале стійке функціону­вання, відображає специфіку виникнення фірми.

Бізнес будується на ідеї фірми з своїм виробництвом, з своїм специфічним товаром, своїм обличчям чи маркою. Ідео­логія фірми і являє собою дух і сутність бізнеса, його конку­рентний зміст та розуміння. Перехід від ідеології підприєм­ництва як відкриття нового (як певного експериментування) до ідеології фірми тягне за собою й суттєві психологічні зміни. На перший план починають виступати інтереси "справи", інтереси самої фірми, завдання, пов'язані з створенням і ут­вердженням марки фірми. Особисті ж інтереси стають дру­горядними, такими, шо реалізуються лише залежно від про­цвітання й розквіту фірми.

Таким чином, головними завданнями при становленні бізнеса, виступають:

а) стабілізація і, по можливості, розширення місця това­ру на ринку або, що ідентичне цьому, місця фірми в струк­турі виробників;

б) підтримка соціального статусу, марки фірми;

в) організація ефективного виробництва;

г) витримування конкуренції.

В США_Щ50ТЯГ0М декількох років велися дослідження середовищ^найбільш успішних бізнесменів, у результаті було виділено десята найважливіших їхніх прикмет. (Таблиця 1.1.)

Слід, однак, враховушти, що поміж бізнесом і підприєм­ництвом є не тільки відміїшості, а й багато спільного. По- перше, будь-який бізнес (справа, фірма), яким би він не був стабільним, завжди несе в собі частку ризика. По-друге, кон- курентоздатність фірми залежить від її спроможності, змінюва­тись, перебудовуватись відповідно до кон'юнктури ринку. Це означає, що в якійсь своїй частині будь-яка фірма повинна

Таблиця 1.1. Психологічні якості успішних бізнесменів

Якості

Індикатори

1. Пошук можли­востей і ініціа­тивність

Бачить і використовує нові або незвичні ділові можливості, діє до того часу, як його прину­дить до цього події.

2. Завзятість і наполегливість

Готовий до неодноразових зусиль, щоб гідно зустріти виклик або подолати перешкоди; змі­нює стратегії, щоб досягти мети.

3. Готовність до ризику

Віддає перевагу ситуації "виклику" або по­мірного ризика; виважує ризик; вживає засо­би, щоб зменшити ризик чи контролювати ре­зультати.

4. Орієнтація на ефективність і якість

Знаходить шляхи для того, щоб робити речі краще, швидше і дешевше інших; прагне до­сягти досконалості, покращити стандарти ефективності.

5. Втягнення в робочі коїггак- ти

Бере на себе всю відповідальність і йде на особисті втрати заради виконання роботи; бе­реться за справу разом з робітниками або за­мість них.

6. Цілеспрямова­ність

Ясно висловлює мету, володіє довгостроковим баченням; постійно висуває й коректує корот­кострокові завдання.

7. Прагнення бу­ти інформова­ним

Сам збирає інформацію про клієнтів, поста­чальників, конкурентів; використовує з цією метою особисті та ділові контакти заради своєї інформованості.

8. Систематичне планування й спостереження

Планує, розбиваючи великі завдання на мен­ші; стежить за фінансовими показниками, ви­користовуючи їх при прийнятті рішень; роз­робляє або використовує процедури стеження за виконанням роботи.

9. Здатність пе­реконувати і встановлювати зв'язки

Використовує обережну стратегію для впливу і для переконання людей, а також ділові й особисті контакти як засіб для досягнення своєї мсти.

10. Незалежність та самовпевне­ність

Прагне бути незалежним від правил і конт­ролю 3 боку інших людей; спирається лише на себе, зустрічаючись з протистоянням або у ви­падку відсутності успіху; вірить у свою спро­можність виконувати важкі завдання. |

наважитись на експериментування, на накопичення й апро­бацію нових підприємницьких ідей, пов'язаних з підвищеним ризиком. Чим більше має фірма в запасі таких підприєм­ницьких розробок, тим впевненішими є її перспективи та існу­вання в майбутньому. Підприємництво є рушійною силою розвитку фірми і, як би це не видавалося дивним, фактором стабільності її існування.

В сучасній системі виробництва особливе місце належить менеджерові як людині, яка безпосередньо керує людь-ми та процесами. Психологічним особливостям менеджмента присвя­чені спеціальні розділи. Тут ми тільки вкажемо, що хоча менед­жер завжди є найманим робітником, його роль в організації й управлінні виробництвом надзвичайно велика. В зв'язку з цим до менеджера висуваються дуже високі вимоги, в тому числі й такі, що стосуються особистих якостей і здібностей діяти.

Вимоги до особистих якостей і здібностей менеджера:

— прагнення до досконалості;

— постановка завдань і визначення пріоритетів;

— моніторинг результатів і реагування на розходження поміж досягнутим і запланованим;

— врахування потреб підлеглих;

— встановлення продуктивних взаємовідносин з підлег­лими;

— завоювання відданості підлеглих;

— вміння показати себе перед підлеглими у вигідному світлі;

— демонстрація впевненості в собі й наполегливості в роботі;

— володіння своїми емоціями і вміння долати стрес;

— управління власним навчанням й розвитком;

— збирання й систематизація інформації;

— вивчення та використання теоретичних концепцій;

— прийняття рішень.

1.2. Психологія взаємодій в бізнесі

а

Бізнес існує в системі ринкових відносин, а отже пере­дбачає наявність специфічних форм і способів взаємодій між

різними структурами, організаціями і окремими людьми. Приймаючи рішення й аналізуючи свої ресурси, необхідно зважити можливі форми й засоби налагодження відносин з іншими людьми.

Ш Взаємодія — це формо організації й регулювання дій

людей по відношенню один до одного.

Суб'єктом взаємодії може виступати не тільки окремий індивід, а й організація, різні соціальні групи аж до держави в цілому. В цьому випадку людина виявляє себе чи то в ролі члена групи (організації), на якого автоматично іюширюються прийняті рішення, чи то в ролі представника групи, який висловлює від імені цієї групи думки й приймає рішення. Можна виділити три основні рівня взаємодій суб'єкта (інди­віда чи організації) з іншими суб'єктами: соціальний, со­ціально-психологічний і психологічний.

І рівень. Соціальна взаємодія — це рівень формалізованих відносин, які спираються на правові, економічні та соціальні норми.

^ Наприклад, підприємець, вступаючи у відносини з поста-

^ чальником, 8 першу чергу, укладає контракт (договір), де обумовлюються змістовні то юридичні права й обов'язки сто­рін.

Докладно такий самий соціальний тип взаємодій спо- стерігоється при заснуванні, приміром, малого підприємства, коли оформлюється статут, установча згода тощо.

Найважливішою ознакою соціальної взаємодії є її знео­соб леність і нормованість. Саме тому вона може бути стан­дартизована й уніфікована. Прийняті на цьому рівні рішення набувають сили повинності й регулятивні функції у ставленні до всіх інших форм відносин. Навіть шлюбний контракт (практично прийнятий в усіх країнах Заходу) при формаль­ному регулюванні розбіжностей виявляється сильнішим за будь-які почуття. Можливість формалізації відносин і вста­новлення загальних правил взаємодії значною мірою сприяє діяльності в сфері бізнесу і вимагає високого рівня компе­тентності всіх суб'єктів, які беруть участь в конкретній справі.

II рівень. Соціальїю-іісихологічна взаємодія — це відноси­ни між людьми в процесі якоїсь спільної діяльності.

Форми вияву соціально-психологічпих взаємодій настіль­ки різноманітні, що їх абсолютно неможливо звести до якоїсь однієї класифікації чи типології. Однак при всьому розмаїтті вони зберігають дві основних ознаки: по-перще, завжди існує якийсь предмет, з приводу якого будується взаємодія; по- друге, ця взаємодія відбувається на особистісному рівні. Це означає, що у взаємодію вступають не абстрактні "юридичні" особистості або соціальні ролі, а живі люди з усіма прита­манними їм особливостями свідомості, мислення, характеру і т. ін. Але вияв і функціонування індивідуально-психо- логічних особливостей виявляється підпорядкованим тому со­ціальному завданню, яке суб'єкти повинні разом вирішувати.

Соціально-психологічний тип взаємовідносин встанов­люється поміж всіма людьми, з якими нам випадає мати спра­ву. Чи укладаємо ми угоду з виробниками, чи вступаємо у спілкування з покупцями, у нас все одно виникають спе­цифічні, саме соціально-психологічні відносини: взаємна довіра чи недовіра, повага чи зневага, кo^Iтpoль та оцінка.

Залежно від того, які відносини складаються між людь­ми, буде формуватися їх "настроєність", яка суттєво впли­ває на ефективність спільної діяльності. Необхідно передусім прагнути до того, щоб створити сприятливий соціально-пси- хологічний клімат.

ШВ партнерських відносинах позитивний соціально-психо- логічний клімат виявляє себе в почутті взаємоповаги й довіри, коли слово партнере починає важити набагато більше, ніж будь-які юридично оформлені документи. Це означає, що порушення даного слова виявляється психологічно неможли­вим і економічно невигідним для кожного партнера. При спілкуванні з клієнтом позитивний клімат означає, що Ви справді намагаєтесь максимально задовольнити його вимо­ги, а у нього, в свою чергу, виникає почуття, що тільки від Вас він отримає те, що йому потрібно. Позитивний соціально- психологічний клімат виявляється в тому, що клієнт і в майбут­ньому буде звертатися тільки до Вас.

Сприятливі соціально-психологічні відносини усередині організації (на підприємстві) знаходять свій вияв у самостійності, вільній ініціативі всіх співробітників, в їхній загальній спрямо­

ваності на досягнення максимальної кінцевої ефективності. Позитивний клімат переживається кожним співробітником як почуття комфортності, захищеності і можливості зростання.

Створенню сприятливого соціально-психологічпого кліма­ту присвячені тисячі наукових досліджень та зусилля вели­чезної кількості кращих менеджерів і управлінців. В останній час широкого розповсюдження набули терміни "корпоратив­на культура" і "культура підприємництва", які відбивають соціально-психологічний рівень взаємодії. Регулювання со- ціально-психологічної взаємодії стає реальною економічною силою, визначаючи творчу спрямованість, ініціативність і за­гальну енергійність людей.

Сприятливий соціально-економічний клімат є безумовним показником ефективності міжособистісної взаємодії і сам виступає підвалиною для подальших позитивних контактів. Водночас процес формування клімату залежить від багатьох факторів. Провідне місце серед них належить тим позиціям і ролям, які беруть на себе люди, що вступають у взаємодію.

III рівень. Психологічна взаємодія — це рівень міжосо- бистісного спілкування. Він спирається переважно на емоцій- но-чуттєву основу. А отже на почуття взаємного притяганпя- відштовхування, симпатій-антипатій, які виникають між двома людьми. Ці почуття безпосередньо не пов'язані ані з соціаль­ним статусом індивіда, ані з його позиціями і ролями, ані з предметом спільної діяльності. Взаємне тяжіння, яке вини­кає, звичайно не обмежується лише емоціями. Суттєвими ком­понентами виступають тут характерологічні особливості лю­дей, стиль і способи їхнього мислення, близькість світоглядних настанов та ін.

В міжособистісному спілкуванні така емоційно-духовна близькість, як правило, виявляється в досить сильних почут­тях дружби і любові, а в протилежному випадку відносини позначені почуттям неприйняття й ненависті.

Вступаючи у світ бізнеса й підприємництва, кожна люди­на передусім орієнтується на тих людей, які їй емоційно й психологічно близькі. При організації своєї справи люди най­частіше запрошують першими компаньйонами близьких друзів або родичів. Саме серед них шукають однодумців, на них лю-

дина може спертися у важку хвилину, покластися в най­відповідальнішій справі. І насправді узи дружби й родинної спорідненості виявляються важливим фактором ефективної взаємодії. Однак слід зрозуміти, що ділові відносини, які спи­раються на дружні чи родинні зв'язки, приховують в собі не­безпечні психологічні пастки. В реальному житті відносини всередині організацій (підприємств) складаються на принци­пах влади-підпорядкування й повинності-відповідальності. Цей тип форм управлінських відносин може, звичайно, доповню­ватися дружніми чи родинними почуттями, але, як правило, вони перебувають на стадії протистояння й суперечності один одному.

Ш Можлива ситуація, коли два близьких друга починають

спільну справу, але через деякий час виникають проблеми керівництва та верховенства. В цьому випадку навіть дуже розумні розпорядження одного викликають внутрішнє неприй­няття іншого. Такий психологічний бар'єр заснований на не- усвідомленому почутті, яке виражається таким чином: "ми — друзі, починали разом і повинні все вирішувати разом, а він тут керує" або ... "я його знаю, як облупленого, навіш,о він вичитує мені моралі!". Родинні відносини мають інший, не менш негативний відбиток на ділові взаємодії. Родичі обов'язково вирішують, що їм все дозволено (у всякому разі більше, ніж іншим), що керівник "їм і так винен".

Ці негативні феномени часто призводять до розпаду ділових відносин всередині фірми, до низької ефективності спільної діяльності, до конфліктів і, кінець-кінцем, до зник­нення самої фірми. Винятком з цього загального правила є, мабуть, лише мафіозні угруповання, побудовані на кланово- родинному принципі.

В розвинутих країнах Заходу існує культурний механізм введення родичів, зокрема дітей, в родинну справу. Сутність такого механізму полягає в тому, що ці родичі мають само­стійно пройти основні східці по драбині власного зростання і своєю власною діяльністю довести, що вони спроможні зай­мати вищі позиції в управлінні.

ШУ фірмі "Макдоннел-Дуглас" працюють 106 тисяч чоловік, ІДя фірмо продає щорічно літаки то інші товари на суму 14,5 млрд доларів. Володіють фірмою дві особи — син за­

сновника фірми Джеймс Макдоннел, вік якого 51 рік, і його дядько Сенфорд Макдоннел, якому 67 років. Молодший Мак­доннел пройшов шлях від робітника одного з овіабудівельних заводів фірми до її президента. В свій час батько його напо­лягав на тому, щоб син ознайомився з усіма стадіями вироб­ництва літаків, занурився в робітниче середовище, пізнаючи життєві принципи й право простих робітників. Тільки потім сьогоднішній президент фірми вступив до університету, після якого закінчив ще й школу бізнеса.

Пройшовши шлях до вершин керівництва фірми, багато працюючи, Джеймс Макдоннел сформулював для себе два важливих принципи керівництва компанією. Перший — ста­витися до персоналу фірми не як до помічників, о як до това­ришів у досягненні спільної мети. Другий — намагатися попе­редити вимоги робітників, не доводячи справу до конфлікту з профспілками.

В умовах реальних взаємодій у сфері бізнесу можна, як правило, виявити компоненти всіх трьох рівней, які в сукуп­ності визначають ефективність контактів. Між окремими ор­ганізаціями (фірмами, підприємствами та ін.) складаються досить стійкі форми чи типи взаємодій. Це:

— конкурентні відносини, які найчастіше виникають між виробниками (включаючи сюди й торговельні організації) однотипних споживчих товарів чи послуг;

— партнерські відносини, які звично виникають між різнопрофільними організаціями при їх функціональному об'єднанні для досягнення загальнозначимих результатів;

— відношення типу замовник — виконавець, які виника­ють при необхідності з боку однієї організації використати виробничі можливості іншої організації.

Розглянемо основні психологічні особливості кожного з таких типів відносин.

І. Конкурентні відносини. Конкуренція як необхідний компонент ринкових відносин є зіткненням двох суб'єктів виробництва, в результаті такого зіткнення один суб'єкт ви­являється ефективнішим за іншого, що призводить до поси­лення позиції першого й ослаблення позиції другого.

Ш Протягом багатьох десятків років у вітчизняній літературі

превалював міф про 'звіряче обличчя капіталізму", який спи­рався на проведення паралелі або навіть на утвердження

тотожності між ринковим то біологічним типами конкуренції. Однак таке ототожнення насправді є неправомірним. Біологічна конкуренція передбачає у вигляді кінцевого ре­зультату виживання сильного й фізичне знищення слабкого чи непристосованого. Виходячи з цього, й були створені всілякі варіанти так званих соціал-дарвіністських учень.

Ринкова конкуренція не передбачає фізичного знищен­ня суперника, вона лише фіксує відносний виграш-програщ в одній із сфер життєдіяльності людини. Вигравши конку­рентну боротьбу на одному рівні, переможець зміцнюється і зразу ж потрапляє в ситуацію конкуренції на більш висо­кому, енергетично "сильному" рівні. Переможений, в свою чергу, не зникає, а переходить на більш низький рівень. Суттєвим є те, що в цих умовах відбувається не тільки пря­ме перекачування "енергії" від одного до другого (у ви­гляді капітала, засобів виробництва та ін.), а й загальне накопичення сукупної соціальної міцності. Адже переможе­ний не тільки втрачає, але й дещо здобуває, хоча б у ви­гляді особистого досвіду організації виробництва, ведення справ тощо. Образно кажучи, втративши в грошах, він на­буває досвіду в справах. Діє відоме прислів'я: "За одного битого двох небитих дають".

Очевидно, однак, що в конкурентні відносини на товар­ному ринку реально вступають не самі по собі суб'єкти, а деякі продукти їхньої діяльності — "товар". Але як можуть конкурувати товари? Відповідь може бути тільки однією: повинен з'явитися хтось, хто володів би спроможністю виби­рати один товар з двох, які пропонуються. При цьому зовсім несуттєвим є те, на що спирається надана перевага тому чи іншому товарові. Важливим є те, що перевага завжди ре­алізується у формі практичного дійового вибору — купівля й споживання.

^ Для суб'єкта споживання завжди існує як мінімум два то-

вари, які заспокоюють одну з його потреб. До того ж товари можуть бути однотипними, водночас вони можуть суттєво розрізнятися, виходячи із своїх зовнішніх ознак. Телевізор і театр мало схожі один на одного, але вони реально конкуру­ють на ринку вільного часу, так сомо реально, як і дві теле­

візійні передачі на різних каналах. Для того, щоб споживач міг здійснити акт вибору, а отже віддати перевагу одному з товарів, недостатньою виявляється фактично наявність това­ру. На цьому товарі має бути певний знак символ або марка, яка відрізняє його від аналогічного товару. Здійснюючи акт вибору, споживач реально має справу не з самим товаром (з його властивостями й якістю він знайомиться в процесі спо- живоння та експлуатації, що, природно, не співпадає в часі з актом вибору), о з маркою, яка символізує і якість товару, і суб'єкта, що виробляє цей товар. Зазначимо, що саме на цій особливості засновані такі специфічні сфери діяльності, як реклама й маркетинг.

Марка товару, таким чином, є одночасно показником і якості і самого товару, і престижу фірми, і соціальної оцінки

того суб'єкта, який своєю діяльністю визначає існування і фірми, і товару. Успішність конкуренції на ринку буде ви­значатися тим, наскільки дана марка буде відповідати попи­ту споживача по всіх параметрах краще, ніж інша марка по­дібного товару.

Зрештою в конкурентній боротьбі виграє той, хто більше дбає про споживача. Це передбачає:

1) знання побажань та інтересів споживачів;

2) наявність стратегічної програми розвитку вироб­ництва;

3) значний ступінь гнучкості виробництва;

4) наявність стратегії руху товару;

5) наявність програми створення й підтримки іміджу фірми та марки товару;

6) наявність надійних партнерів при реалізації проектів.

Ц. Партнерські відносини. Успішність будь-якої справи

багато в чому залежить від того, які партнери залучені до її реалізації.

Партнерство — це особливий тип взаємодії між суб'єкта­ми виробництва, який спирається на однакову зацікавленість суб'єктів в успішності спільної справи чи підприємницької акції. Кожний з партнерів (їх число може бути різним в за­лежності від складності й типу завдань) вкладає свою частку в певну "справу", яка забезпечує виробництво певного това­ру. І тільки в тому випадку, якщо товар знаходить на ринку

свого споживача, кожний з партнерів може одержати винаго­роду за свій внесок у вигляді частини від одержаного при­бутку.

Отже, щоб встановити партнерські відносини, необхідно мати проект певної "справи" чи "виробництва", який би за­безпечував появу товару, призначеного для ринку. Це має бути справді спільний проект, який би відповідав інтересам і стратегічній меті кожного партнера. Звичайно ж, вихідна ідея проекту, як правило, у когось одного. В цьому випадку, якщо ініціатор ідеї розуміє, що сам він не спроможний її реалі­зувати, виникає необхідність в пошуку партнерів. У цьому розумінні партнери — це ті, хто володіють ресурсами, необ­хідними для реалізації ідеї.

Залучення партнерів здійснюється в процесі переговорів, спрямованих на виявлення взаємних (обопільних) інтересів для можливої реалізації ідеї. Це призводить до того, що вихідна ідея починає трансформуватися, уточнюватися, де­талізуватися, виповнюватися механізмами та умовами ре­алізації. Таким чином проектування спільної справи є спе­цифічним продуктом групової роботи.

Партнерські відносини можуть встановлюватися на всіх рівнях взаємодії і з дуже широкого кола питань. В бізнесі партнерські відносини, як правило, спрямовані на вирішення наступних завдань:

1. Організаційно-управлінське, спрямоване на створен­ня виробництва та визначення напрямків його розвитку й способів функціонування.

2. Інноваційно-підприємницьке, яке полягає в розробці та запровадженні нововведень будь-якого типу (інженерно- технічне, управлінське та ін.).

3. Фінансово-інвестиційне, яке визначає стратегічні на­прямки вкладення капітала в розвиток виробництва, а також форму, засіб та розмір одержуваного прибутку.

4. Аналітико-дослідницьке, яке забезпечує постійне підви­щення ефективності діяльності наявних систем організацій і підприємств за рахунок дослідження споживацького ринку і конкурентної ситуації, а також розробки стратегій руху то­варів.

5. Виконавське завдання, яке передбачає виконання опе­ративно налагоджених дій, необхідних для досягнення під­приємницької мети.

Якщо в процесі групового обговорення визначено загаль­не завдання і розроблено проект, то після цього партнери повинні узгодити програми своїх дій. Ці програми фактично є взаємними зобов'язаннями, виконання яких і забезпечує загальний успіх. Тому для партнерських відносин життєво важливо встановлення трьох принципів:

— принципу довіри;

— принципу відкритості;

— принципу можливості контролю.

Партнерські відносини, таким чином, передбачають пев­не коло питань, які вимагають спеціального обговорення в процесі взаємодії:

— спільний задум і спільний зміст загальної "справи";

— кількість та якість ресурсів, які вкладаються кожним компаньйоном;

— визначення відповідної частки при розподіленні май­бутнього прибутку (як проміжний етап може виступати обго­ворення не тільки внеску, а й ступеню ризику, який бере на себе кожний компаньйон);

— розподілення владних повноважень та визначення в найзагальніщих рисах майбутніх функціональних відносин;

— програма робіт по організації "справи".

Партнерські відносини породжують психологічну систе­му очікувань, яка створює загальний сприятливий клімат в процесі спілкування. До числа основних очікувань можна віднести такі:

— пощук і встановлення пункту перетину інтересів;

— психологічне очікування щирої уваги до потреб, інте­ресів і поглядів партнерів;

— шанобливе ставлення до вихідної самостійності й не­залежності кожного;

— цілковита неприйнятність будь-яких форм силового тиску чи маніпулювання.

ПІ. Відносини замовник — виконавець. Найпоши­ренішими формами взаємодії в бізнесі є відносини "замов­ник — виконавець".

Загалом відносини замовник — виконавець виникають тоді, коли цілісний процес виробництва товара може бути поділений на ряд функцій, кожна з яких стає основним пред­метом спеціалізації окремого виробника. В цьому ланцюжку виробник, який ближче перебуває до кінцевого товару, може здійснювати свої виробничі функції тільки в тому випадку, коли всі необхідні попередні ланки свої функції вже викона­ли. Така схема передбачає, що кожний виробник по відно­шенню до попереднього циклу робіт може виступати в по­зиції замовника, але по відношенню до кожного наступного циклу — в позиції виконавця. Саме замовник визначає кінцеві параметри (технічні, часові та ін.) того продукту, який він прагне одержати, висуває завдання для виконавця та здійснює кінцевий контроль і оцінку його діяльності. За­мовник є також основним джерелом фінансування діяльності виконавця, в умовах ринкової економіки пошук замовника, переговори з ним і ефективне виконання замовлень є однією з умов виживання (і відповідно конкурентоздатності) для великого числа підприємств та фірм.

Виконавець пропонує замовнику не якусь готову про­дукцію, а свої можливості по виробництву саме тієї продукції, яку потребує замовник. Таким чином замовник і виконавець створюють специфічний "ринок", де нема реальних товарів, а є купівля-продаж потенційних можливостей. Очевидно, що відносини замовник — виконавець складаються як взаємо­залежні, одпак при цьому вони аж ніяк не є рівноважними.

Замовник "купує" лише можливості виконавця, але кінцева оплата здійснюється ним в міру реалізації можли­востей в конкретний продукт. Чим більш наукоємною й тру­домісткою є діяльність виконавця, тим більшою мірою за­мовник вимушений ризикувати, авансуючи виконання робіт. Водночас замовник виступає єдиною особою, яка оцінює якість кінцевого продукта роботи виконавця, а отже визна­чає відповідність даного продукта замовленню. У випадку негативної оцінки замовник ризикує втратити вже вкладені на авансування гроші. Виконавець, в свою чергу, ризикує не одержати в повному обсязі обумовлену винагороду. Та­ким чином виконавець зацікавлений в тому, щоб задоволь-

нити вимоги замовника, але його не цікавить подальша доля виробленого продукта. Для замовника ж складається більш складна ситуація, бо він має бути впевненим у тому, що одержаний від виконавця продукт виявиться нормально включеним в його власне виробництво, а отже увійде як складова частина в якийсь кінцевий товар, який забезпе­чить необхідний прибуток, покриє також витрати, пов'я­зані з оплатою роботи виконавця.

Позиція виконавця виявляється більш уразливою й хит­кою у порівнянні з позицією замовника. Практично завжди замовник має більший вибір виконавців, ніж виконавець вибір замовлень. Крім того, замовник завжди прагне чи то однора­зово використати виконавця, чи то включити його в своє влас­не підприємство в ролі підрозділу в структурі, в обох випад­ках це призводить до зниження для замовника затрат і до підвищення нестабільності (аж до повного зникнення) вико­навця як самостійної одиниці.

Перераховані особливості позицій визначають специфіку взаємодії між замовником і виконавцем: виконавець вихо­дить на переговори з трьома основними настановами: 1) де­монстрація своїх потенційних можливостей як виробника при підготовці деяких необхідних замовникові робіт; 2) настано­ва на здобуття максимально можливої авансованої оплати за майбутню роботу; 3) настанова на мімізацію власних затрат (інтелектуальний, енергетичний матеріал та ін.) при вико­нанні замовлення.

Перша настанова є провідною, саме вона визначає стра­тегію й тактику взаємодії в позиції виконавця. Чим яскравіше й переконливіше демонструються позитивні можливості, тим сильнішою стає позиція виконавця та відповідно підвищується "планка" оплати.

Водночас в позиції виконавця є ряд тонкощів при взаємодії. Перша з них полягає у тому, що обумовлені можливості по­винні бути представлені одночасно і як потенційні, і як цілком реальні. Надто сильний наголос на колишніх досягненнях в цій царині діяльності, на високій ефективності вже виконаних аналогічних робіт призводить до неминучого висновку, що дана робота є для виконавця чи то рутинною, добре розробленою

процедурою, чи то вже давно зробленою, такою, яку викона­вець прагне повторно продати як нову та оригінальну.

Поява у замовника такої думки призводить, за принци­пом бумеранга, до того, що замовник починає різко знижува­ти обмовлену величину оплати або ставити під сумнів при­вабливість для нього самого виконавця. У замовника завжди виникає питання: "А чи не простіше купити вже готову роз­робку, ніж платити за її виконання?"

Утримання дистанції поміж демонстрацією своїх по­тенційних можливостей і особливостями їх реалізації в прак­тичній роботі багато в чому визначається тим, наскільки точ­но й витончено виконавець сприймає й відчуває сутність даної роботи для замовника.

Слід враховувати, що замовник також вступає у взаємодію з цілком визначеним набором вихідних даних. По-перше, за­мовника цікавлять максимальні гарантії реалістичності ви­конання його завдання в заданих ним параметрах. Зразу ж зауважимо, що в цьому пункті активність виконавця щодо самореклами співпадає з настановами замовника; по-друге, замовник завжди прагне звести до мінімуму витрати, пов'я­зані з роботою виконавця. Як бачимо, в цьому питанні інте­реси замовника й виконавця протилежні, й часто ділові відно­сини в цьому випадку можуть звестися до встановлення психологічної виделки між їхніми уявленнями про можливу вартість запропонованої роботи. По-третє, замовник висту­пає з більш або менш чіткою настановою на те, що продукт, який він одержує від виконавця, буде в подальшому включа­тися як складова частина в певний товар, який забезпечить замовникові прибуток. Це означає, що у замовника вихідною є настанова на диктат своїх умов щодо якомога більшого чис­ла параметрів як замовленого предмета, так і самого процеса роботи виконавця.

Маневруючи параметрами завдання, часовими межами, розміром оплати й загрозою знаходження іншого виконавця, замовник може практично безмежно посилювати тиск на ви­конавця. Особливо яскраво це виявляється в тих випадках (а їх більшість), коли виконавець сам шукає замовника. Однак в умовах переговорів виконавець аж ніяк не завжди є пря-

мою жертвою маніпулятивного тиску замовника. Він володіє своїми досить ефективними засобами впливу на замовника. По-перше, це демонстрація своєї унікальності як виконавця даного типу робіт. По-друге, виконавець повинен вступати у взаємодію, максимально орієнтуючись на той майбутній то­вар, у який має увійти його розробка. Отже, центром пере­говорів повинен бути не сам предмет замовлення, а те, шо замовник буде з ним робити далі. Таке зрушення тематики розкриває (презентує) той факт, що виконавець розуміє по­треби та інтереси замовника, а не виступає хапугою, який бажає зірвати куш на замовленні. З психологічного погляду це найбільш виграшна тактика в позиції виконавця.

1.3. Психологія споживання

Споживання є найважливішою сферою ринкової еко­номіки, оскільки саме воно визначає ринковий попит і кінець- кінцем весь обіг капіталу та товарів. Як було показано раніше, наявність споживання й самої позиції споживача є обов'яз­ковою й невід'ємною частиною конкурентних відносин. Ви­ходячи з цього, сфери виробництва й торгівлі спрямовані на боротьбу за споживача.

В психологічному плані головною характеристикою спо­живача в системі ринкових відносин є його "свобода вибо­ру" того товару (послуг), який має максимально задоволь­няти його потреби.

Ш Відсутність альтернативності товара і відповідно до цьо­

го самої можливості вибору виступає найважливішою озна­кою не ринкової, о розподільної системи економіки.

Для засвоєння своїх потреб люди вдаються до придбання товарів, що утворюють систему споживацького попиту. Дослі­дження вимог, мотивів вибору товарів, факторів, які вплива­ють на вибір, сприйняття та оцінку товара і всієї системи споживацького попиту здійснюються в сучасному маркетингу.

Сучасний маркетинг спирається на ряд основних прин­ципів. Головною ідеєю маркетинга виступає уявлення про

те, що "покупець здійснює пошук не товару, але послуги чи вирішення проблеми, що може забезпечити товар"'. Звідси випливають 4 важливих висновки, які виступають в ролі пе­редумов для розгортання всієї теорії споживання.

1. Вибір споживача скерований не на товар, але на по­слугу, яку він чекає від його виконавця.

2. Різні товари можуть задовольняти одну й ту саму по­требу.

3. Кожний товар являє собою сукупність атрибутів чи властивостей.

4. Один і той самий товар може задовольняти різні по­треби.

Простий зв'язок між потребами і товарами може бути виражений за допомогою тримірної схеми виміру базового ринку (рисунок 1.1.), де у вигляді векторів виступають відповіді на питання:

— Якими є потреби, функції або комбінації функцій, які треба задовольнити? ("що?");

— Якими є різні групи споживачів, яких треба задоволь­няти? ("кого?");

— Які існують технології, спроможні виконати ці функції? ("як?").

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12



Схожі:

Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconМоїм одноліткам з Криму
Не так давно все наше життя змінилось. Люди стали іншими, а разом з ними змінилася уся країна
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconЕкономіст. Експерт із зовнішньо-економічних питань. Перекладач інститут міжнародних відносин
Код та назва напряму підготовки бакалавра, спеціальності спеціаліста та магістра
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин icon«Математичне моделювання соціально-економічних процесів»
Знайти коефіцієнт коваріації між змінними х і у і дисперсію величини х у відповідь записати їхню суму
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconВідомост І про членів спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук за спеціальностями: 08.
Економіка та управління підприємствами (підприємства промислові; підприємства апк; підприємства ринкової інфраструктури ); 08. 00....
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconФахівець з реклами та зв’язків з громадськістю інститут міжнародних відносин
Нині паблік рилейшнз упевнено завойовує свій життєвий простір в Україні. Для будь-якої сучасної компанії управління своїм інформаційним...
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconАнтикризове управління як інструмент запобігання банкрутства промислових підприємств в сучасних умовах
...
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconСтудентові (студентці) необхідно усвідомити
З цього випливає, що знання предмета дисципліни «Регіональна економіка» формує не лише просторове мислення фахівця економічного профілю,...
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconСтворення такого тренінг центру відкриває великі можливості
У підвалі одного з корпусів Національного медичного університету імені О. О. Богомольця знаходиться покинута операційна, що не використовується...
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconПитання до іспиту(заліку)
Суспільне життя. Біологічні, демографічні, економічні та соціокультурні ознаки суспільного життя
Економіка це вчення про те, як люди заробляють собі на життя. Кожна людина щодня, хоче вона цього чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин iconПрес-реліз дкл – 2010 15-16 квітня 2010 року відбулася чергова Міжнародна наукова конференція «духовність. Культура. Людина»
«духовність. Культура. Людина», організована кафедрою теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©meta.coolreferat.com.ua 2000-2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи